С 11 по 31 марта в галерее «Ирена» состоится персональная выставка работ Николая Троха «Это тоже Я». 

Как не странно, легче оказалось представлять работы Николая Троха (1961-2007) после его смерти. Многие в Украине знали Колю, даже видели его работы, хотя не часто он их показывал на выставках. Как настоящий творческий человек, он думал о работе, наверняка считал, что жизнь – бесконечна. Творческий расцвет пришел к нему в начале 90-х. Тогда он стал знаменит среди художественной тусовки, как о нем тогда писали: «мастер эротической фотографии». Конечно же, он делал и другие фотографии, потому что очень любил жизнь, любил людей. Его портреты – это было что-то новое: красивые, задумчивые и немного эпатажные на фоне повседневности 90-х. Теперь это уже наша история, которая осталась благодаря Колиным снимкам. Но мало кто знает, что он также работал в технике графики. И это очень интересно. Он хотел сделать свою персональную выставку этих работ, но все время откладывал. Вот и сбывается его мечта в галерее «Ирэна». Это уже 6-я выставка его работ после смерти.

Галерея «Ирена»
Киев, ул. Артема, 35
Тел.: 484 00 10
www.irena-gallery.com

До 21 марта в галерее Лавра проходит выставка работ призеров Международного конкурса World Press Photo, на которой представлены лучшие репортажные фотографии, сделанные в 2008 году.

World Press Photo — престижный международный конкурс фотожурналистов, основанный в 1955 году в Амстердаме (Нидерланды). Фотографии победителей публикуются в каталогах. Также проходят выставки котопые охватывают более 120 стран мира. На выставке в муниципальной галерее «Лавра» будут представлены 199 фотографий в 10 номинациях: Горячие новости, События, Люди в новостях, Спортивные выступления, Спортивные очерки, Проблемы современности, Повседневная жизнь, Портреты, Искусство и развлечения, Природа.

В числе призереов также украинский фотограф Глеб Гаранич, занявший 3-е место в номинации «Горячие новости» (одиночный снимок).

В дни работы выставки пройдут:
13 марта – день журнала «Фотографер», международного издательства на Украине по вопросам фотографии;
18 марта – круглый стол при участии медиа, издательств, информационных агентств, профессиональных фотографов-участников конкурса «World Press Photo», Министерства культуры, Мэрии по вопросам развития фотографии в Украине и презентация международного фестиваля фотографии «Киевфотоком», который пройдет в Киеве в октябре-ноябре 2010 года.

Галерея «Лавра»
Киев, ул. Мазепы (Январского восстания), 17
Тел.: 280-02-90
Время работы: ежедневно 12:00-20:00
Цена билета – 10 грн.

До 11-го березня в галереї «Коллекція» пройде виставка Леся Подерв’янського «Герої: 9 картин та 9 текстів».

Організований відчай
Живописець працює над полотном, полотно працює над живописцем.
Щось відбувається тут і зараз.
Вони змінюються обидва, полотно всмоктує порожнечу; знесилений живописець вішає полотно на стіну і йде бухать з друзями.
Вони п’ють, сміються і говорять ні про що. Живописцю є що сказати, але він береже слова для себе, як старий імпотент закваску для шлюбної ночі.
Він ковзає по поверхні, щоб не виказати себе.
В той самий час глядач снує поглядом по полотну, намагаючись щось зрозуміти, замість того, щоб просто з’їсти полотно очима.
Полотно хоче зістрибнути зі стінки, щоб залізти глядачу в нутрощі.
Глядач перешкоджає йому своїм намаганням щось зрозуміти.
Непорозуміння висить в повітрі, небезпечне, як довга пауза в розмові.
- Що ви хотіли сказати цією роботою? – запитує глядач живописця.
Живописець терпляче пояснює, розуміючи безнадійність ситуації.
Відчуття фальші вимагає від обох ввічливості.
Слова складаються в речення, вони можуть бути якими завгодно, і не мають жодного значення.
Заблукавши остаточно, живописець і глядач дивляться на полотно, полотно дивиться на них.
- Ви так красиво мені все пояснили, що на роботу можна і не дивитися, і так все понятно, – каже глядач.
Розуміючи, що робить дурницю, живописець пише текст, в якому детально пояснює, що відбувається на полотні, і вішає його поруч з роботою.
Що ще залишилось не прибитим до стіни?
Може, варто підвісити туди ще й глядача, а потім повіситись самому?
Справу зроблено.
Свобода від пізнання є смерть, відповідно, ви живете.
Цього цілком достатньо.

Лесь Подерв’янський, 2010

Про автора:
Подерв’янський Олександр Сергійович народився 3 листопада 1952 року в Києві. В 1976 році закінчив Київський Художній Інститут. Член Спілки художників України з 1980 року. Приймає участь у виставках з 1976.
Відомий також завдяки своїм літературним творам.

Організатори виставки – Галерея «Колекція», NT Art Gallery

Галерея «Колекція»
Київ, вул. Паньківська, 8
Тел.: (044) 287-3766, (044) 287-3762

Виставка працює щодня, з 10:00 до 19:00, окрім понеділка. Вхід вільний.

C 20 февраля до 13 марта в галерее Боттега пройдет выставка львовского художника Василия Бажая «Б·2»

Проект «Б·2» – это квинтэссенция нефигуративного метода Василия Бажая, логическое продолжение поиска того образно-пластического языка, который он неустанно ищет, эксперементируя с формой, пространством и цветом. Экспозицию, представленную вашему вниманию стилистически можно разделить на три части, которые, так или иначе, раскрывают нам творческий почерк художника.

С одной стороны видим традиционные для художника «полотна-структуры», в которых форма и пространство деконструируются в свободный живописный фон, своего рода художественную «квантовую» теорию поля, где мазок и фактура масляной живописи излучают волны чистой идеи Живописи. Впервые этот «экстракт» нефигуратива Бажай представил на экспозиции посвященной открытию Международного Фестиваля современной классической музыки «Контрасты» в 1995 году. Деконструкция образа и трактовка его как квази-пространственного метода творчества тогда органично переплетались с работами Джона Кейджа. Структура в музыке и живописи – это их дифференциация на части от наименьшей фразы до самого длинного предложения. Форма – это содержание, а метод – это управление целостностью нота за нотою, мазок за мазком. Материалом музыки есть звук и тишина, материалом живописи – фактура и цвет. Композиция «полотен-структур» – это интеграция всего этого.

С другой стороны, также видим традиционное для художника крещендо формы и плоскости, как способа нефигутативным, или, как это метко отметил Александр Титаренко, ненаративным способом, создавать аллюзии к воображаемой пространственности и псевдо-фигуративности. Для Бажая проблема формы вместе с проблемой живописного материала всегда была и есть исключительно важной. Художник нашел своеобразный универсальный принцип упорядочивания движения формы и процесса развития ненаративного образного материала (геометрические формы, колористические контрасты и контрапосты, прото-перспективные плоскости и т.д.). Это ритмические структуры, создающие пропорциональные композиции.

В конце прошлого года у Бажая появляется новая трактовка образного материала. Эксперименты с нефигуративным пространством и плоскостью, а также «квантовая» основа фактуры живописи художника организуются в своеобразную ритмическую структуру, как принцип формы per se и выкристаллизовуются в новый метод.
Для Василия Бажая число имеет символическое и композиционно-техническое значение. В творчестве художника числовые ряды стали организующим элементом, который одинаково подходит как для живописных плоскостей и фактур, так и для перформансов. Насыщенность живописи Бажая предусматривает собственную высоту звучания, тембр и протяженность фактуры, а также тишину контр-формы, которая есть противоположностью и партнером фактуры и определяется только собственной протяженностью. В данном случае художник приближается к «ритм-структуре», как ее понимал Кейдж. Композиционная импровизация предусматривает орнаментальное развитие визуального ряда и постепенное проявление формы благодаря постепенному движению от первого до последнего мазка.

Ощущается, что наконец-то он нашел тот образно-пластический язык, который так настойчиво искал. А нашел ли? Ой… наверное что нет… поскольку для него всегда поиск остается важнее чем достижение определенного уровня…

Роман Ганкевич
искусствовед

Василий Бажай – один из наиболее выразительных украинских мастеров живописной пластики, классик в сфере инсталляции, перформанса и ready-made объектов. Его картины – это богатство и красота колорита, разнообразность и содержательность формальных решений, затрагивающих и активизирующих человеческие органы чувств, заставляющие мыслить. Картины Василия Бажая находятся в музеях Львова, Киева, Хмельницкого, а также в галереях и частных коллекциях Украины, Бельгии, США. Художник родился 4 октября 1950 года. С 1991 года является членом Львовского союза художников Украины, а с 1996 года – членом ее правления. С 1998 года возглавил секцию концептуального искусства Львовского союза художников. Живет и работает во Львове.

Галерея Боттега
Киев, ул. Михайловская, 22б
Тел.: +38 (044) 279-53-53, +38 (044) 279-83-83

Время работы:
Пн-Пт 10-00-20-00
Сб-Вс 11-00-18-00

Вход свободный.

Фонд сприяння розвитку мистецтв представляє виставку «Українська фотографія: 1989-2009″

Проект «Українська фотографія: 1989-2009» вперше був представлений в Братиславі на Міжнародному Фестивалі Фотографії у листопаді 2009 року. Ідея виставки в Україні є логічним продовженням його життя, тому що саме реакція та відгуки українського глядача найцінніші для авторів і організаторів проекту.

Головна тема експозиції – адаптація людини до нових умов життя, що виникли в зв’язку із руйнуванням ієрархії колективних цінностей і розпадом Радянського Союзу. Рефлексія, пошук сенсоутворюючих істин, вихід у простір метафізики – три напрямки, за якими будується експозиційний ряд.

Жанрові сцени документалістів наповнені метафорами, портрети конкретних людей стали портретами «героїв нашого часу», замальовки міста схожі на філософські есе про сутність буття.
Автори-метафізики використовують художні засоби, за допомогою яких створюють нову «над-реальність», однак це не абстрактні міркування, а впізнанні теми і сюжети.

Автори, які представлені в експозиції: Віктор Суворов, Геннадій Мінченко, Едуард Странадко, Ілля Павлов, Ірина Рузіна, Марія Норазян, Микола Трох, Олександр Кадніков, Олександр Космач, Олександр Маслов, Олександр Ранчуков, Олекандр Фельдман, Олексій Піштар, Рита Островська, Сергій Солонський, Юрій Бродський, Юрій Ковальчик.

Автор і організатор проекту: Ірина Рузіна.

Проект здійснений за підтримки Фонду сприяння розвитку мистецтва, Галереї «Ірена», Галереї «Я», Галереї «Ра», Київського Фотографічного Товариства.

Сайт проекту «Українська фотографія: 1989-2009»: www.ukrainephotography.com

Відкриття 19.02.2010 (за запрошеннями)

Галерея Фонду сприяння розвитку мистецтва
Київ, вул.. Фролівська, буд. 1/6
тeл./факс: +380 (44) 238-65-21

В последние годы Александр Петросян стремительно ворвался в группу лидеров современной российской документальной фотографии. Секрет его успеха кроется, по-видимому, не только в его феноменальной работоспособности и заряженности на событие, которое ещё даже и не произошло, но вот-вот развернётся перед ним, но и в других не столь очевидных и труднообъяснимых материях. Ведь если отпрепарировать его фотографии мы увидим привычный для нас набор стандартных сюжетов: старость и молодость, бедность и богатство, муки и радости, и лишь Петросяну удалось лихо оседлать эти вечные и порядком надоевшие истины и сделать строго противопоказанную фотографии вербальность, и даже литературщину, своим главным действующим веществом.

Петросян снимает в своём городе, он не едет за тридевять земель, туда, где людям тяжело, он находит их рядом с нами. Ему всё равно где снимать, в родном Петербурге или в не менее родном Львове, ведь он снимает историю не про сегодняшний Львов, а про то каким он остался в его детских воспоминаниях. Он показывает нам парадоксальное, на первый взгляд, соединение некоего идеального места на Земле и одновременно неидеально устроенного «потерянного рая».

Петросяну хорошо, ему повезло – он снимает в городе, который хорошо знает с детства, и, тем не менее, он видит его незамыленным глазом приезжего. Он отказывается от взгляда сквозь туристическую витрину, так хорошо всем знакомую, но отдаёт предпочтение тому Львову, который почти не изменился, ни за последние 30 лет, ни за 300. Своей фотографией Александр Петросян заставляет нас полюбить этот город, но своей парадоксальной любовью, а в искренности его чувств я ни на минуту не сомневаюсь.

Костя Смолянинов

Об авторе:
Александр Петросян родился в 1965 году в городе Львове. После окончания школы обучался на кинофотоотделении в Ленинградском культпросветучилище, а затем в Ленинградском государственном институте культуры им. Н. Крупской. Активно занялся фотографией в 2000 году.
Работы Александра Петросяна публиковались в журналах «Newsweek», «National Geografic», «Русский репортер», «Pigital Photo», «Foto & Video», «Интербизнес», «СПб.собака.ру», «Афиша», «Timeout», «Город» и многих других, а также в газетах «Коммерсант», «Известия», «Аргументы и факты», «Комсомольская правда», «Деловой Петербург», «Мой район», «Невское время», «Вести» и других изданиях.

Галерея «Камера»
Киев, Прорезная 22
Тел.: +380 44 279 5070
Ежедневно, кроме вторника 15:00 – 19:00
Пожалуйста, уточняйте время по телефону – возможны изменения всвязи со съемками.

Зеновій Флінта – це метр, без якого важко уявити львівське мистецтво, центральна постать серед львівських керамістів, живописців та педагогів. Цей неперевершений живописець, графік, майстер кераміки формувався в часи хрущовської відлиги, коли художники мали змогу експериментувати з формою та змістом, а не лише створювати портрети Леніна. Зеновію Флінті пощастило з викладачами: адже Роман Сельський та Карло Звіринський провели його у світ формального вільнодумства світового мистецтва ХХ століття, і насамперед «краківської» та «паризької» малярських шкіл. Флінта став одним із найактивніших адептів «науки Звіринського» і захоплено засвоював європейський досвід, «приміряючи» на своє творче его манери і прийоми класиків, насамперед – Поля Сезанна.

В малярських пошуках Зеновій Флінта надавав перевагу пастелі й темперній техніці, вишуканому рисунку. В кераміці особливу увагу приділяв досягненню на площині неповторних живописно-графічних ефектів. Незалежно від використаних матеріалів у його творчості завжди панували органічна єдність кольору і пластики, атмосфера чистих почуттів, пріоритети спокою і добра.

На жаль, життя майстра обірвалося на 53-му році, в час творчого розквіту. Малярство та кераміка митця, представлені в галереї «АВС-арт», – це змога зануритися в дивовижний світ львівського художника, котрий немовби випереджав свій час, стираючи межі між засобами художнього виразу та застосуванням різноманітних матеріалів.

Хочу говорити правду, котрої не знаю, але котру шукаю.

Зеновій Флінта

Про автора:
Зеновій Флінта народився 1 вересня 1935 р. на Тернопільщині. 1959 р. закінчив відділ декоративного розпису Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша. У 1959-1965 рр. навчався на відділі художньої кераміки у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва. Із 1965 р. працював тут викладачем. У 1968 р. проходив стажування у Варшавській, Краківській і Вроцлавській мистецьких академіях. Із 1971 р. очолював секцію декоративно-вжиткового мистецтва Львівського відділення Спілки художників УРСР. Став учасником, а згодом організатором відомих виставок «Львівська кераміка», які позначили нові можливості традиційного мистецтва. На Міжнародній бієнале художньої кераміки у Фаенці (Італія, 1974) праці З.Флінти були відзначені почесним дипломом. Його живописні полотна експонувалися на численних виставках в Україні і за кордоном. Групові виставки З.Флінти, О.Мінька та Л.Медвідя стали помітним явищем мистецтва початку 1980-х рр. і почергово відбулися у Львові, Вільнюсі та Києві. 1987 р. художник одержав почесне звання заслуженого художника УРСР.

Відкриття виставки Зеновія Флінти 23 лютого о 18:00

Галерея «АВС-арт»:
Київ, вул. Воздвиженська, 10-Б.
Тел.: (044) 425-90-90, (094) 927-20-74
Виставка працює з 23 лютого по 16 березня з 11:00 до 19:00, окрім понеділка.

Київська галерея «Ірена» представляє – з 18 лютого по 10 березня щорічна групова виставка «РИБНИЙ ДЕНЬ-Х»
Відкриття виставки 18 лютого о 18:00

Галерея «Ірена»
Київ, вул. Артема, 35
Тел.: 484 00 10
www.irena-gallery.com

Виставковий центр «Український Дім» представляє з 17 по 25 лютого виставку живопису Лесі Хоменко «Wonderland / Дивокрай».

Куратори: Катерина Тейлор, Володимир Кадигроб

У фокусі мистецького проекту художниці Лесі Хоменко – українські Карпати як квінтесенція «нової української ідилії». Саме тут, на мальовничому клаптику «зразкової української землі», автор бачить локус сучасної національної утопії, яка вже достатньо сформована як визнаний феномен, щоб, нарешті, стати об’єктом художнього розслідування.

Традиційно монументальні полотна Лесі Хоменко випромінюють сонячні образи «ідеальних українських картинок» – такими можна було б прикрашати сторінки путівників по Україні для іноземців та холи міжнародних аеропортів, закликаючи гостей обіцянками туристичного щастя. На тлі життєрадісних карпатських пейзажів ми бачимо сучасні будівлі ново-зведених віл та готелів, або групи танцюючих гімнастів у пістрявих трико.

Але за насиченими кольорами та м’якими мазками допитливе око розгледить і здійснену художницею критичну роботу, передану в живописі через конфлікт візуальних канонів: урочисто нерухомі гірські рельєфи VS застиглі у напрузі пози любителів аеробіки, з любов’ю виписані живі пейзажі VS сліпі трикутники новобудов без вікон та дверей.

Навмисно схематизуючи зображення «нової карпатської» архітектури та створюючи дещо комічний контраст замріяних гірських краєвидів та схожих на артистів мюзиклів спортсменів, Леся окреслює проблематику стрімких трансформацій традиційного патерну карпатського ландшафту, пов’язаних з перетворенням Карпат на модну рекреаційну зону.

Ці трансформації – стихійна забудова, деформація пейзажу, перетворення «землі» на «територію» чи навіть «ділянку на продаж» – не можуть не викликати відчуття принаймні смутної тривоги. Але чи можемо ми вже сьогодні оцінити їх по-чесному, не вдаючись до егоїстичної ностальгії чи до індустріальної лихоманки?

Леся хоче затримати історію: вона зображує реальні, списані з натури будівлі так, наче вони – це тільки проект, архітектурна план-схема. Таким чином, вона прагне сконструювати історичну перспективу, з відстані якої тільки й можна оцінити зміни, що звалились на наші милі, знайомі, буколічні Карпати за останні роки. Карпати – не тільки реальний об’єкт її уваги, але й метафора нашого суспільства, тих соціальних змін, що відбиваються на сучасній картині нашої культури.

Леся Хоменко, відома своїми мистецькими дослідженнями соцреалізму, цього разу вирішила застосувати радянську парадигму до експозиції: візуально-асоціативний ряд виставки наслідує стенди конкурсу архітектурних проектів. Вибір виставкового простору також не випадковий – приміщення Українського Дому, колишнього Музею ім. Леніна, навколо спорудження якого свого часу виникли численні запеклі суперечки. Проект «Дивокрай» має підкреслити актуальність та виключну важливість таких публічних дискусій, пов’язаних з моделюванням нашого суспільства у всіх його проявах.

Про автора
1980 Народилася в м. Києві
1991 – 1998 навчання у Державній художній середній школі
1998 – 2004 навчання у Національній Академії Образотворчого Мистецтва та Архітектури на факультеті сценографії у майстерні Д. Д. Лідера, отримала диплом магістра з відзнакою
2005 резидент Центру сучасного мистецтва при НАУКМА, Київ

Відкриття 16 лютого 18:00
Виставковий центр «Український Дім»
вул. Хрещатик, 2

С 17 февраля до 9 марта Карась Галерея представляет – Александр Бабак «Зима 2009-2010″ (живопись).

Я з великим задоволенням пишу пейзаж і пишу тільки з натури, пишу як пишеться

Олександр Бабак

В творчестве художника сохранилось то, что в последние десятилетия казалось начисто вытесненным на периферию напористым постмодерном – практика живописания, создания станковой картины, ценность работы художника над холстом. Полотна – часто нефигуративны по исполнению, построены на интенсивных колористических экспериментах. Это территория насыщенного цвета, торжество ярких красок и контрастных сочетаний.

От торжества технологии, диктата машин, готовых визуальных образов никуда не деться. Новая и всепроникающая философия искусства превращает само искусство в разновидность социального аттракциона, тем более беспроигрышного, что он предполагает неограниченное тиражирование, серийность, возведенную в принцип. И живопись входит в моду, устав от машинерии, люди обращают свой взгляд к более традиционным по форме вещам. Пейзаж Бабака, цветущий во всех смыслах.

Бабак – художник, про которого говорят: «он связан с землей и космосом». Он видит символ и знак в цвете, жесте, фигуре. Земля для Бабака – не только предмет «изображения», но и предмет «преображения». Художник органично живет и творит – полотно врастает в раму неба и замирает.

«Земельное» мышление воплощается в том, что искусством является все, находящееся на земле, под землей и связанное с землей. Земля – универсальный медиатор, земля является преди сторическим условием любого опыта, ведь все, что бы ни создавалось и ни делалось в мире, создается и делается «на земле», отталкивается от земли как от фактора, делающего возможным каждое действие.

Бабак говорит, что последнее время вернулся к реалистичным пейзажам, но они «не совсем реалистичны – когда выходишь на гору, смотришь вокруг – орнаментальная картина получается».

Автор сосредоточен на передаче самого течения времени и трансформации жизни: это прежде всего набор процессов, действий, состояний и собственно живописного или предметного воплощения. В работах художника можна пережить ландшафт и историю как конкретно-чувственный опыт.

Открытие выставки 17 февраля, среда в 19:00

Карась Галерея
Киев, Андреевский спуск 22-а
Тел.: +38 (044) 238-65-31

Ludmila Bereznitska Partner Gallery
Киев, Андреевский спуск, 2б
Тел.: (+38-044)-425-0320
Время работы:
вт.-сб. 12:00-20:00
Вход свободный